З Сергієм ми познайомились у квітні минулого року, напередодні Міжнародного дня ромів. Тоді воїн із позивним «Тор» отримав нагоду побувати вдома завдяки тому, що побратими з нашого прикордоння передали автомобіль для підрозділу Сергія, який на той час воював під Бахмутом. Цьогоріч ми зустрілись із військовим вже під час його першої офіційної відпустки, й знову на свято – День державності України.
Сержант вже третій рік поспіль боронить Батьківщину на одній із найскладніших ділянок фронту – Донецькому напрямку. В його бойовій біографії вже були Бахмут, Часів Яр і Кліщіївка.
– Там справжнє пекло, але воно мене любить, а я – його, – пожартував військовий.
Про війну він говорить неохоче, ретельно підбираючи слова, певно, не тільки тому, щоб не сказати зайвого, а ще й тому, що кожен «цікавий» епізод пов’язаний із ризиком, втратами та ситуаціями, коли дивом вцілів.
Військових професій у Сергія дві – протитанкіст і мінометник. Перша передбачає, хоч і дистанційний, але прямий контакт із броньованим ворогом, який не бариться стріляти у відповідь. Друга, й віднедавна основна – це робота у режимі артилерійських дуелей, коли часто, не встигнувши відстрілятись, батарея отримує обстріл у відповідь.
Протитанкіст Сергій на підбитій «броні»
За два з гаком роки сержант «Тор» став досвідченим воїном-артилеристом, тому командири доручили йому готувати нові розрахунки мінометників. На відміну від традиційного уявлення про полігони й спокійні навчання, Сергій готує своїх мінометників на передовій, прямо в бойових умовах. Каже, треба всього 20 днів, щоб із новобранця вийшов гарний артилерист. При цьому особлива увага приділяється взаємозамінності колективу – кожен має вміти бути командиром, навідником, заряджаючим.
Сергій у міському музеї разом із Оленою ЯЦКОВОЮ і Валентиною КУКОВСЬКОЮ систематизують експонати з війни
З перших днів у війську Сергій взяв за звичку підписувати «гостинці» для ворогів. Усі його снаряди й міни мають автограф від сержанта, який залежно від ситуації «насипає» окупантам «За Охмадит», «За Дніпро», «За Харків», а перші «подарунки» заряджав «За Городню» та «За Чернігів».
15 липня Сергій залишив свої автографи на експонатах міського історико-краєзнавчого музею. З перших місяців війни він передавав у Городню нашими волонтерами різноманітні експонати – тубуси від гранатометів, контейнери від мін, каски окупантів, гільзи та інші артефакти війни.
– Тут, у тилу, люди мають бачити ці матеріальні свідоцтва війни, щоб пам’ятати про тих, хто на фронті, хто пожертвував здоров’ям чи навіть життям за нашу свободу. А щоб екскурсоводам було простіше орієнтуватись – я підписав що це за залізяки й звідки, – зазначив військовий.
Та головною подією для сержанта-відпускника стала зустріч з дружиною Наталією, яка вже неодноразово їздила до чоловіка на Донбас. Вони не приховувала щастя від того, що бачить чоловіка живим та здоровим. Подружжя зізналося, що мають вже двійко онуків, меншому з яких всього сім місяців, і мріють їх побачити разом із донькою, але всі нащадки нині перебувають за кордоном.
Подружжя Сергія та Наталії: нарешті разом і вдома
Обмежений час відпустки сержант витратив із користю для побратимів. Принагідно забрав і переслав евакуаційні візки для поранених, які виготовив знаний у місті підприємець Анатолій Лепень, відремонтував бойовий автомобіль й вирішив ще купу дрібніших питань, які стануть у нагоді на передовій. Вкотре він отримав від волонтерів об’єднання «Культура діє», яке постійно на зв’язку із сержантом, необхідні бійцям ліки та продукти тривалого зберігання.
Сьогодні підрозділ «Тора» збирає кошти на РЕБ і «Старлінк». Обидва пристрої недешеві, тож доводиться комунікувати з різними волонтерськими спільнотами.
А ще Сергій озвучив свою мрію – придбати зручний мангал, щоб було на чому посмажити шашлики на честь нашої перемоги, яку він святкуватиме із бойовими побратимами й родичами, які воюють – братом Русланом і зятем Олексієм.
